Please ensure Javascript is enabled for purposes of website accessibility
Киріак Костанді
«100 років потому. Киріак Костанді»
1 жовтня — 10 січня
Киріак Костанді, грек за національністю – невтомний трудівник, турботливий сім'янин та батько, відданий друг і мудрий вчитель. Для утримання великої родини багато працював – давав приватні уроки, викладав у художньому училищі та жіночих гімназіях. Активна громадська діяльність голови Товариства південноросійських художників (ТПРХ), членство у Літературно-артистичному товаристві, участь у виставках «передвижників» та «південноросійських» забирали багато часу, і на особисту творчість лишалося зовсім мало. Але він встигав творити і створювати, за що здобув пошану серед критиків та колег.
Викладач від Бога. Завжди тихим голосом, спокійними манерами, терплячістю, м'якістю та методичністю домагався він у своїх учнях прийняття ґрунтовності у розумінні мистецтва. Коли входив до класу, всі разом вщухали, ловили кожне слово, кожен погляд, зауваження або повчання. Причина цього зовсім не суворість, а авторитет, який мав Костанді у учнів. Найкращим моментом у навчанні вони вважали перерви, коли можна було послухати вчителя!

Написано багато монографій про творчість художника: перші кроки зроблені на сторінках преси у 1910 р. Олександром Де-Рібасом, визнаним істориком Одеси, та вихованцями Костанді – Петром Нілусом, Тетяною Едвардс (писала під псевдонімом ТЕД) та Симеоном Володченком, тоді як місто широко відзначало 25-річчя художньо-педагогічної діяльності Киріака Костанді.


Киріак Костанді
3 жовтня 1852 р. народився і наступного дня похрещений син Кирьяк. Батьки: грецько-підданий Костянтин Костянтинів син Сантуринський та законна дружина його Фотина Павлівна — дочка, обидва православного сповідання. До цього метричного запису згідно указу Херсонської духовної консисторії від 1902 р. 11 січня за № 179 внесли зміни: прізвище Сантуринський закреслили і написали Костанді.

За грецькими канонами імена у родинах чергуються через покоління за певним правилом. Перший син отримує ім'я за дідом з боку батька, другий — за дідом з боку матері, третій — за братом діда з боку батька. Тоді як старшу дочку називають на честь бабусі з боку батька, другу — бабусі з боку матері, третю — сестри бабусі з боку матері. І далі імена чергуються за розбіжними колінами. Цікаво що імена Кирило, Киріак, Кіра, Кираца (Киріака) походять від грецького κύριε — пан, пані.
К. Костанді «Портрет художника Кудрявцева»
К. Костанді «Снопи»
К. Костанді «Портрет В. К. Князєва»
Однак у Одеській малювальній школі, а пізніше і у Імператорській академії мистецтв Кіріяк називався Кирилом Костанді. Слов'янське ім'я Кирило змінилося на грецьке Киріак у грудні 1881-го. Костанді взяв російське підданство — найвірогідніше тільки тому, що цього вимагали приписи Академії мистецтв для отримання документів про її закінчення.

Костанді закінчив ОМШ, отримавши за свого учнівства у 1873 р. медаль ОТКМ. 1874-го за малюнок зі статуї Венери Медіцейської, посланий на конкурс до ІАМ нагороджений срібною медаллю. Під час навчання в академії здібний студент отримав кілька медалей: 28 лютого 1876 р. – дві Других малих заохочувальних за малюнок та етюд; 5 травня 1879 р. – Першу велику срібну за малюнок, 16 травня 1881 р. – Першу велику срібну за художні роботи по натурному й живописному класу. 1884 року дебютував на 12 виставці Товариства пересувних художніх виставок з картиною «У хворого товариша». Дійсним членом ТПХВ Костанді вибраний 1897 року.

У 1887 році Костанді разом із художниками Миколою Дмитровичем Кузнєцовим та його молодшим братом Дмитром подорожували Європою. Для цього на прохання Костанді Рада ОТКМ надала йому відпустку з 27 березня 1887 р. до кінця канікул. Після цього були ще дві закордонні подорожі: друга – 1894 року, а 1900-го – третя й остання, на Всесвітню виставку в Париж, де роботу Костанді «Рання весна» вшанували бронзовою медаллю.
К. Костанді «Вітряно»
К. Костанді «Портрет дружини художника»
К. Костанді «Околиці Пскову»
Та найперша подорож до Європи з Кузнєцовими була доленосною. По-перше, вона зблизила художників творчо, а по-друге, їх поріднила. Після повернення в Одесу 5 лютого 1888 р. в Успенській церкві відбувся шлюбний обряд дворянина Миколи Димитрієва Кузнєцова та доньки відставного унтер-офіцера Анни Георгієвої Проценко. Поручителями нареченої став художник Киріак Костянтинів Костанді.

Сам же Киріак Костанді одружився в 36 років із дочкою одеського міщанина Євфросинією Косьміною Князевою. Їхня дочка Любов Киріаківна згадує: «Моя мама народилася 1865 року, невдовзі після смерті свого батька. Він був купцем третьої гільдії. Торгували вони, здається, романівськими кожушанками і жили на Пересипу у власному будинку. Мати замолоду малювала, але не вчилася. Так, сама по собі, і було це до появи дітей. Малюнків її я не бачила, але був начерк батька – мама у маєтку Кузнєцових малює. Але це було не серйозно, вона просто пустувала. До появи дітей мама їздила у маєток до Кузнєцових, із якими батько до одруження підтримував дружні стосунки і навіть їздив із ними за кордон».
К. Костанді «Вечір»
К. Костанді «Вечip. Скрипаль»
К. Костанді «Портрет старого»
У XX столітті Костанді був уже знаним художником і педагогом, який насолоджувався сімейною ідилією. Велика дружня родина проживала у будинку Навроцького, № 46 по Херсонській вулиці, а кожне літо проводила на дачі на Великому Фонтані. Спочатку дачу орендували, а потім Костанді купив дільницю у Зусмана. Дача стала не лише відрадою художнику, але й місцем дружніх зустрічей.

А у 1907 році Імператорська академія мистецтв оцінила заслуги Киріака Костанді, і постановою від 29 жовтня 1907 р. за відомість у художній царині визнала й вшанула Киріака Костянтиновича Костанді своїм Академіком.

8 лютого 1910 року виповнювалося 25-річчя художньо-педагогічної діяльності Киріака Костанді, вшанування відбулося 7 лютого і широко відзначалося громадськістю. Свято було настільки урочистим, що його стенографували кореспонденти міської преси – спочатку у будівлі Художнього училища, потім в ресторані «Доді» у Петербурзькому готелі проти Міського театру. Читаючи газети 110-річної давнини, дивуєшся якою любов'ю і повагою був оточений Киріак Костанді. Щирі та захоплені рядки репортажу підкреслюють велич особистості художника.
К. Костанді «Страсний четвер»
К. Костанді «Портрет М. І. Князевої»
К. Костанді «Річка»
Після самогубства 30 липня (11 серпня) 1915 р. першого зберігача музею Володимира Павловича Куровського, 11 серпня 1915 р. на засіданні Ради ОТКМ, за присутності М. Брайкевича, К. Костанді, О. Попова, А. Тодорова, І. Хойна розглядали питання щодо вибору зберігача Міського музею красних мистецтв. Засідання почалося вшануванням пам'яті Куровського вставанням, потім одноголосно обрали хранителем музею К. Костанді, про що сповістили Одеську міську управу, а також подякували художнику Дворникову за виконання обов'язків хранителя

Міська управа Киріака Костанді не затвердила, а призначила на цю посаду Володимира Семеновича Курочкіна, викладача графічних мистецтв, із чим категорично не погодилося ОТКМ. Конфлікт тривав два роки, доки у березні 1917-го міським головою обрали віцепрезидент ОТКМ Михайло Брайкевич, який одразу ж розв'язав це питання. 23 березня 1917 року 65-річний художник та педагог Киріак Костанді прийняв новий виклик — пристав до виконання обов'язків зберігача Міського Музею красних мистецтв.

Тепер, крім творчої й педагогічної діяльності, а Костанді 1918 року викладав живопис у Вищому художньому училищі, гімназії фон Гірш-Брамм та фотографічних курсах Михайла Мучкіна, на плечі немолодого Костанді ліг ще один обов'язок — турбота про музей. Це не тільки зміна експозиції, з якої він почав свою роботу, а ще приймання нових експонатів, організація виставок, усіляке листування, складання щорічних звітів про діяльність музею, величезне адміністративне та господарське навантаження. При тому, що у 1918 році штат Міського музею красних мистецтв складався всього лише з трьох людей: хранитель Музею Костанді Киріак Костянтинович, швейцар Немировський Іван Григорович та служитель Мельницький Михайло.
К.Костанді «Раня весна»
К. Костанді «Дружина художника за вишиванням»
К. Костанді «Дача з лавками»
У 1920 році Киріан Костанді отримав листа, де було написано, що його середній син Андрій помер від тифу. Звістка була великим потрясінням для люблячого батька. Смерть сина підкосила Киріана Костанді, він заслаб, а потім лікарі діагностували в нього хворобу серця та рекомендували полишити всі справи та їхати відпочивати на дачу. Однак серце Костанді не витримало й він помер 31 серпня (18 жовтня) 1921 року.

У некролозі Костанді, написаному 3 листопада 1921 р., Олександр Кіпен пише: «Протягом всього свого життя він був бідним, ніколи не мав зручної майстерні, завжди сповнений був гнітючих турбот про потреби своєї чисельної родини. Пам'ятаю, з яким глибоким сумом сповістив він мене про кінець свого улюбленого сина, чудового молодика, який помер далеко від дому, на фронті від висипного тифу. А потім я бачив його 68-річного старця на вулиці, вимореного під двопудовою важкістю академічного пайку, отриманого за чотирма картками на всю родину. В останній рік життя йому довелося мерзнути взимку через те, що Велико-Фонтанський виконком не дозволив йому вивезти зі своєї дачі кілька ним же спиляних дерев…»

У 1972 рік на сторінках газети «Комсомольська Іскра» Євген Михайлович Голубовський та Сергій Зенонович Лущик у статті «Зачарований одеським сонцем» охарактеризували спадок Костанді для Одеси: «Костанді. Сьогодні це назва вулиці на Великому Фонтані. Але з не меншим правом – колориту Одеси, чарівності її бузку, сонця і садів, чарівності її невловимого духу. Живопис Одеси починається з Костанді – це її аз, буки і веді. Живопис Одеси триває – і нема в ньому жодного справжнього художника, в якому б заглух паросток Костанді».
Автор тексту: Олександр Дмитренко
Учасники Клубу Маразлі викупили фото Киріака та Євфросинії Костанді на сайті Violity та подарували до архіву музею. Світлину передали Олександру Ройтбурду.

Тепер завдяки Клубу Маразлі кожен може побачити оригінальну світлину на виставці 100 років потому. Киріак Костанді в Одеському художньому музеї.

Ви також можете долучитися до Клубу Маразлі та допомагати Одеському художньому музею.

Фото Киріака та Євфросинії Костанді