Робота художника завжди наражається на мову, мусить мати справу з мовою. Звісно, вона сама і є мовою, тож наражається сама на себе. Написане, за Бойсом, у певному сенсі перетворюється на малюнок. Наслідуючи це слушне твердження, я намалював слова й таким чином повитрушував із них звичний зміст, щоб напис щоразу наново опинявся наодинці з власною формою. Дещо подібне відбувається під час звучання голосу у співі, коли слова важко розібрати не лише через особливості вимови, а й тому, що прив'язаний до них буденний сенс стає неважливим. У музичній мові фраза немовби вивертається навиворіт, сама витягає себе на світло. У музичному звучанні триває обернення слів у сенс через відділяння їх від вербальної оболонки, абстрагування їх від сюжету, до якого їх начебто було міцно вбудовано.
Мені було важливо зосередитися саме на тривалості написання, на процесі у сенсі progress, як зростання або виходу на поверхню, коли напис викриває себе у плинності. Я сконцентрував увагу на написі як незавершеній дії задля того, щоб зрозуміти, як ведеться слову під час того, коли його кажуть».
З тексту Володимира Буднікова «Напис», 2019