В центрі роману – незвична для тогочасної військової прози любовна історія. Первомайський зробив своєю головною героїнею дівчину, фото-кореспондентку Варвару Княжич, яка виконуючи бойове завдання зустріла на передовій мужнього полковника Лажечникова. Зустріла і майже одразу втратила. Письменнику вдалося показати війну правдиво та страшно, а своїх героїв зобразити в першу чергу людяними і лише потім відважними, сміливими та гідними. Цей твір справедливо вважають присвятою людяності та гуманізму в нелюдських умовах війни.
Найцінніше в творах Володимира Мельниченко та Ади Рибачук до роману «Дикий мед» – це можливість від рисунка до рисунка спостерігати їх пошук, прагнення увійти в резонанс зі своїм вчителем, потрапити в потрібну емоційну тональність, не схибити у правдивості відтворюваного образу.
Прикметно, що кожного разу, коли надалі Володимир та Ада звертались до образів Другої світової війни, саме ці рисунки ставали для них камертоном вірного настрою. Їх легко впізнати і в ескізах до епічних рельєфів Стіни Пам'яті – головного твору їх життя над яким художники працювали більше 10 років, але зруйнованому ще до його завершення.
«Оголено прості почуття його поезій, –
прості як земля та небо образи його слів
ми намагались зробити відчутними
у вічному – чи хочаб довговічному матеріалі,
щоб своєрідною розповіддю-нагадуванням
чорно-білім, чи розфарбованим з а п а м ' я т о в у в а н н я м –
не стільки «радували око» –
але навчали –
як в Уроках Поезії! –
почуттю тривоги, –
почуттю провини
вірності
та терпінню
а більше за все – любові
та співпричетності.
Ми ніколи не прагнули п р о і л л ю с т р у в а т и –
його прозу, чи тим більше його поезію, –
ми лише в ч и л и с ь –
і прагнули передати те, що зрозуміли – розповісти, що впізнали –
ще хоч кому-небудь розповісти почуте –
і ще те, що, можливо, він хотів
з а п о в і с т и –
навіть якщо й не до кінця розуміли що це значить»
Ада Рибачук та Володимир Мельниченко
Ольга Балашова, Київ, 2021 рік