Please ensure Javascript is enabled for purposes of website accessibility
«Напис»
виставка Володимира Буднікова
продовжено до 12 вересня
Володимир Будніков
«Напис»
Володимир Будніков народився в 1947 році в Києві. У 1965 році закінчив Республіканську художню школу ім. Т.Г. Шевченка, а в 1971 році — Київський державний художній інститут (майстерня Тетяни Яблонської). Персональні виставки проходили у Німеччині, Франції, Австрії, щорічно проходять в українських музеях та галереях. Заслужений діяч мистецтв України, професор Національної академії мистецтв. Наразі живе та працює в Києві.
«Коли ми хочемо повідомити щось важливе не в ролі інформації, а в сенсі цінності, насамперед постає питання, як саме це зробити, щоб не втратити головного. Між сказаним і тим, яким чином воно сказане, ведеться безперервна дивна гра. Результат цих суперечливих взаємин визначає те, наскільки надійно буде збережено ідею, яка має час від часу розв'язуватись у мові.

Працюючи, я зосередився на обставинах, за яких може відбутися мова, а також на тому, що їй загрожує або перешкоджає. Ба більше, я взявся до «написання», чим наче повернув живопис до його буквальної суті — принципу, згідно з яким мова стає живою, «живим письмом». Напис постає межею між зображенням і наративом, перебуваючи на обох теренах воднораз, оприявнюючи у своїй перспективі те, яким чином абстрактний малюнок тримає зміст.
«Напис»
Робота художника завжди наражається на мову, мусить мати справу з мовою. Звісно, вона сама і є мовою, тож наражається сама на себе. Написане, за Бойсом, у певному сенсі перетворюється на малюнок. Наслідуючи це слушне твердження, я намалював слова й таким чином повитрушував із них звичний зміст, щоб напис щоразу наново опинявся наодинці з власною формою. Дещо подібне відбувається під час звучання голосу у співі, коли слова важко розібрати не лише через особливості вимови, а й тому, що прив'язаний до них буденний сенс стає неважливим. У музичній мові фраза немовби вивертається навиворіт, сама витягає себе на світло. У музичному звучанні триває обернення слів у сенс через відділяння їх від вербальної оболонки, абстрагування їх від сюжету, до якого їх начебто було міцно вбудовано.

Мені було важливо зосередитися саме на тривалості написання, на процесі у сенсі progress, як зростання або виходу на поверхню, коли напис викриває себе у плинності. Я сконцентрував увагу на написі як незавершеній дії задля того, щоб зрозуміти, як ведеться слову під час того, коли його кажуть».

З тексту Володимира Буднікова «Напис», 2019
«Напис у полотнах Буднікова реалізується як абстракція, ламаючи звичку бачити в ньому наратив, інформацію, конкретність. Митець піднімає саме поняття мови та мовлення на рівень філософської категорії, багатовимірного явища, живого організму, що змінюється, лишає по собі сліди, проходить метаморфози, скидає стару шкіру. Виводить напис, слово з ужитковості.

Будніков наголошує на свободі інтерпретації, повертаючи мистецтву право на життя через співтворчість з тим, хто сприймає, ігноруючи питання «Що хотів сказати художник?». Бо робота художника — не сказати, а промовляти. Спонукати іншого до праці почути, прожити, замислитися і, можливо, щось сказати самому собі. Або світу».

З тексту Костянтина Дорошенка «Що хотів сказати художник», 2019